Когда уходит старый друг,
Который был недавно рядом,
Мы ощутим потерю вдруг,
Что не хватает его взгляда,
Его таких знакомых глаз,
Его совета и участья,
И то, что связывало нас,
Теперь утрачено к несчастью.
Когда уходит старый друг,
Быть может, навсегда, навеки,
То сразу тяжелеют вдруг
Водой напитанные веки.
Когда уходит старый друг
Дорогой невозвратных странствий,
Всё омрачается вокруг
В унылом без него пространстве.
И гулко отдаёт в душе
Знакомое до боли имя,
Чтоб сохранить его уже
Навеки, в памяти хранимом.
Когда уходит старый друг,
В неведомую даль влекомый,
То замирает в сердце звук,
Звук голоса его знакомый…
И пусть душа его летит
В небесный дом, где царство Бога,
И пусть Господь благословит
Его у Своего порога.
Мы не прощаемся с тобой,
Душа жива и путь наш вечен,
И потому, брат дорогой,
Мы говорим тебе: "До встречи".
Комментарий автора: Написано в 2003 году - после смерти мамы, Лидии Илларионовны
Дополнено в 2010 году - после смерти Пастора усольской церкви Игоря Титова (два последних четверостишия)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
