Я смотрела на зарево заката и думала о том, что это полыхающее пламя имеет удивительное свойство никогда не повторяться. Действительно, я никогда не видела двух одинаковых закатов. Как и то, что насыщенность и глубина красок, как выдержка у вина, намного гуще у заката, чем у восхода. Восход в моем воображении - лишь нежные мазки той палитры, которую Бог собирается сделать насыщенной со временем. Очень легко ассоциируется с жизнью человека.
-Не может быть и двух одинаковых судеб.- откликнулось эхом в моей душе.
Я не могла оторвать взгляда, и небо притягивало меня, как магнит.
- Оторваться бы от земли и раствориться в нем, и опьянеть от винного зарева Божьего Присутствия в моем духе...
Но вдруг, я стала думать совершенно о другом. Я понимала, что солнце заходит не в последний раз, и что завтра опять будет восход. Может сегодня этот закат - чья-то судьба, завершившая свой путь, говорит нам в закате о том, чтобы мы задумались, каким будет наш закат жизни. Проживем ли мы чинно и благопристойно лишь для себя или же умрем для себя и посвятим свою жизнь тем, кто придет после нас. Мы поднимаем и воспитываем сегодня будущих пророков, юношей и девушек, мужей и жен, посвященных Богу, а не греху этого мира.
Я вспомнила историю Езекии. Когда он, успешный и посвященный Богу, вдруг заболевает смертельно и вопиет о милости, Бог продлевает ему жизнь на 15 лет. Помните, к Езекии приходят послы, перед которыми он раскрывает все богатства царства своего? Помните, каким правителем становится сын Езекии? Он отходит от Бога радикально. Потому что Езекия эти самые 15 лет жил собой и не думал о будущем. Он так оценил щедрость Бога и данные ему 15 лет жизни, что не смог умереть для себя ради будущих своих потомков. Хорошо наслаждаться жизнью сейчас, но есть лучшее - наслаждаться тем, что после вас не хоть потоп, а то, что поднимет Бог в нашем роду, в нашем городе, в нашей стране, в мире. То, что Царство Бога будет распространяться и его благодать будет на этой земле после нас. Мы - ответ вашим потомкам на то, каким будет их судьба.
Я совершенно не ожидала, что любование закатом приведет меня к столь серьзеным размышлениям. Я услышала боль внутри себя.
Взяв кисть, перламутровую гуашь и лист ватмана, я стала рисовать закат. Золотые,багряные, фиолетовые перья ложились на белую бумагу...Мне хотелось, чтобы краски были еще насыщенней и ярче, и я накладывала мазок на мазок... Завтра будет восход - моих детей, моих внуков, моих правнуков...в моем закате.
Мы оказываем самое сильное влияние на наше поколение, как христиане, но еще более сильное влияние мы имеем на своих потомков до тысячи родов. Будем благословением для них, думая и молясь о них сегодня. Ведя жизнь не эгоистичную здесь и сейчас, но думая о детях, внуках и далее, до прихода Иисуса.
Наталия Минаева,
Рига, Латвия
"Он ввел меня в дом пира, и знамя Его надо мною - любовь". Песня Песней 2:4
Любовь Моя - поэзия души...и это все о Нем
Прочитано 4667 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Очень важное напоминание. И природа учит нас! Спасибо, Наталья! Комментарий автора: Да, Нина, когда я размышляла над этим, то поняла, что качество наших решений сегодня оказывает влияние и на наших потомков. Далеко ходить не надо, на детей и внуков. А Это довольно серьезно, чтобы принимать решения без учета Вечности.
Лора Попова
2009-03-06 19:34:48
Верно, сестра, написано. Действительно, ещё много работы - радостной работы-удовольствия ВМЕСТЕ с Отцом. Ведь Отец РАДУЕТСЯ благотворя. И нам положено войти в радость Его.
Потому и Иисус был помазан радостью более соучастников Своих.
Как интересно: мир от работы изнемогает, а являющие Отца обретают силу и милость.
Да пребудет благословение Господне на всяком деле рук твоих, наша драгоценная сестричка. Радуйся!
Папочка, Авва, Отче! нам и детям нашим и потомкам детей наших так нужно присутствие Твоё, чтобы видеть лицо Твоё и наслаждаться дружбой с Тобою, и вкушать от плодов этой дружбы. Чтобы и дети наши, и дети детей наших из рода в род, из века в век приходили на землю, рождались и жили в присутствии Твоем, в общении с Тобою.
Да возрадуется земля населению чад Божиих.
Аминь, аминь и аминь! Комментарий автора: Да, Лора, работы много. Пусть придут делатели на жатву.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
