Осотище-стервотище наїжачився усіма своїми колючками . Він лютився чимраз більше на весь світ. Після того, як господар городу викорчував його зі своєї картоплі, котра пропадала від Осотиська, і жбурнув на купу хмизу, він доповз до клаптика землі і вкоренився знову. Як помилився господар, не спаливши його відразу! Пожалів, а Стервотище вижив ( усе стервотне – живуче ) – тепер мстить усьому світові. Особливо від нього потерпають красуні – кульбабки та діти, що веселяться на лужку. Він ранив їх своїми колючками.
Та малята перестали його боятися. Вони посилають мольби до Сонечка, і їхній променистий друг Сонечко палить осотище так, що він ледве витримує
Вже недовго, ще трішки – і не стане деспота – стервотища, Сонечко спопелить його. Воно чекає на його каяття, але коли цього не станеться, то загине Осотище, бо немає йому місця на землі – усе, що заважає жити іншим, приречені на загибель. Такий справедливий закон Божий і її величності Природи. Жорстокому потрібно зробити вибір.
Тетяна Полубко,
Чернівці, Україна
Писати й малювати - навіть не знаю, що люблю більше.
Прочитано 11639 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Расколотый купол Неба - zaharur В известной басне Крылова про свинью под дубом, дерево, кормящее свинью, обращаясь к ней, говорит такие слова: «Неблагодарная!
Когда бы вверх могла поднять ты рыло, тебе бы видно было,
что эти жёлуди на мне растут»
Таким образом, проблема свиньи, не видящей Источника своего бытия, заключалась в том, что она не могла поднять своего взора вверх.
Если бы она научилась возводить свои очи ввысь, то не могла бы не увидеть Того, кто даёт ей жизнь.
Очень часто верующие люди пытаются привести неверующих и неблагодарных Богу людей к вере такой вот прямой, как линейка, проповедью о Боге, о Христе и т.п. Результат такой "прямой речи" зачастую бывает обратный желаемому: сердце неверующего ещё больше запирается и ожесточается. Но гораздо лучше, думаю, вначале просто помочь человеку оторвать свой взор от земного, помочь ему хоть краем глаза увидеть Небо, взглянуть на горнее. И, если это получится, то следствием этого естественнейшим образом станут мысли о Невидимом Источнике всех добрых даяний...
