Дарунок із неба (казка на святого Миколая)

Надворі буяло біло-молочне марево. Хоч було морозяно, проте холод ніби й не помічався за променистою завісою сніжинок, що бриніли скляними скельцями. Тиша видзвонювала своєю незайманістю, наповнювала лісову галявинку святковою урочистістю. Лише іноді пустотливий вітер, торкаючись своїм подихом ялинових голочок, одягнутих у білі кожушки, пролітав мимо, шепочучи:
– Гарні, ой, які ж гарні… Панни, кралечки мої чудові!
Ці слова підбадьорювали сестричок, але тільки на мить, відтак вони знову ставали сумовито-задуманими. Просто наближалося свято Нового року, яке зазвичай святкують, прикрасивши оселю ялинкою чи сосною. І красуні відчували, що ці дні можуть стати останніми у їхньому житті… Вони приречені загинути прекрасними, затьмаривши навколишню святість своєю загибеллю… Пекуче лезо пройме усе струнке тіло, і надвечір тільки голі обрубки чорнітимуть на білій пелені снігу… А ялинки вже стоятимуть по світлицях, розцяцьковані брязкальцями, горіхами, солодощами…
На гілочках мерехтітимуть святкові свічки і блиматимуть різнокольоровими вогнями гірлянди. Але вони мертві. З ними не погомониш навіть, як із світлячками і нічними метеликами…Навколо них водитимуть хороводи, співатимуть, веселитимуться. У той вечір на зеленокосих красунь звертатимуть увагу і милуватимуться… Але це тільки один вечір… А потім люди звикнуть: іграшки їм здаватимуться не такими яскравими і блискучими, діти пообривають цукерки і горіхи, та, зрештою, і самі ялинки засохнуть, пожовтіють… Тоді їх, знівечених, викинуть… Обдертих, голих…
На якійсь ще, може, сирітливо поблискуватиме зім’ята паперова зірка, поспіхом забута серед поламаних штурпаків. Та і її жартома зірве перший-ліпший вуличний розбишака… Народитися царівнами, а померти старчихами , віддавши свою вроду і життя за блиск карнавалів, пластмасових дрібничок і барвистих фантиків – така їх доля… Все готується до свята, радіє. І тільки вони, ялинки, не люблять новорічних свят… Зажурено похитують голівками, перешіптуються і тихо зітхають, вдивляючись в сиву далину…
Раптом на ялинковій галявині просто нізвідки вмить з’явився сяючий дідусь, від якого променіли тепло і доброта. Він був одягнений у довгий золотий кожух, а на голові – якась дивна висока шапка, і теж вся сяяла золотом. Такий головний убір – митру – носять найголовніші священики – єпископи. За плечима незвичайний гість тримав торбу, також розшиту золотими візерунками. Поруч кружляли, лопочучи пухнастими крильцями. маленькі ангелики - помічники. Їх сміх срібними дзвіночками бринів у загадковій нічній тиші…
Ялинки захвилювалися, шепочучи одна одній:
- Святий Миколай… Це він поспішає до чемних діток…
І засумували сестрички ще дужче: ось празник на честь Святого Миколая, за ним – Новий рік, а там і Різдво. Все у світі радіє, чекає на прихід Божого сина, коли й ангели, й люди співають і веселяться, вони мусять прощатися з життям.
І святий Миколай відчув їхню тривогу й лагідно промовив:
- Не впадайте у відчай, красуні-ялиноньки ! Знаю, знаю вашу біду, ваші тривоги. Я для того і прийшов до цього лісу, щоб вас обдарувати. Знаєте, яка сьогодні ніч? Особлива! В цю ніч я маю від Бога дар – і роздаю подарунки усьому світові. Ось і вам дарую прекрасне вбрання, щоб у новорічну ніч і на Різдво ви сіяли, як зорі небесні... А щоб вас не погубили, не зрубали злі люди, я приніс вам ще один дар – ставати невидимими для них. Зате у новорічну ніч й аж до Різдва Христового ви будете помічниками неба на землі. Покинете свою затишну полянку і ходитимете від хати до хати з привітаннями і побажаннями добра. Будете з дітьми, обдаровуватимете їх цукерками і пряниками медовими зі своїх гілочок. А я вже подбаю, щоб ці ласощі з’явилися на них, поки ви підете в іншу родину.
О, як зраділи сестрички-ялиночки! Вони з усієї поляни, ніби діти, збіглися й оточили доброго дідуся , тулилися до нього, із вдячністю кланялися йому, обіймали ніжно своїм прекрасним пухнастим віттям. Відтак взяли дідуся Миколая в коло і заспівали, дзвінко й весело:
- А хто, хто Миколая любить...
Ангелята, мов пухнасті білі метелики, пурхали довкола них, заливаючись дзвінкою радістю.
- Спасибі вам, - розчулився святий Миколай. – А тепер – урочиста мить.
Він ударив у долоні – й усі ялинки зацвіли несказанною красою – ніби справді зорі з небес зійшли.
- Я залишаю вас, красуні, бо маю ще дуже багато роботи. Не забувайте того, що сказав вам. Матимете велику працю у Різдвяні свята.
Так раптово, як і з’явився, святий Миколай зник – в нього ще довгий шлях сьогодні. А ялинки знову дружно заспівали:
- А хто, хто Миколая любить...
Вони ніяк не могли намилувалися своїм святковим вбранням, подарованим з неба. Їм хотілося, щоб швидше настала колись страшна, а тепер довгожданна новорічна ніч, святе Різдво, хотілося іти у родини і вітати зі святами, щоб принести радість у кожну оселю. Заснули лісові красуні аж уранці.
Що ж, сьогодні вже Миколая, новорічні свята, Різдво вже не за горами, тож чекатимемо їх і ми, виглядатимемо і свою чарівну ялиночку, котра прийде нас привітати. Для цього потрібно бути чемними, щоб заробити такий дорогий дарунок з неба, бо тільки чисте серце може побачити диво.

Дарунок із неба (казка на святого Миколая)Для детей

Дарунок із неба (казка на святого Миколая)

Дарунок із неба (казка на святого Миколая)
Для детей